Великий Слобожанський ярмарок.

Місце проведення: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271 – Презентаційно-виставковий центр «Радмір Експохол»

Дата проведення: з 18.09.2010 по 19.09.2010

Великий Слобожанський ярмарок — міжнародний торговельно-розважальний захід, який проводиться вХарківській обл. за участю підприємств з усіх районів і міст Харківської області, м. Харькова, інших областей, зокрема, Росії, що представляють на ярмарку свої декоративно-художні і торговельні експозиції, та продовжує історичні традиції проведення ярмарок на Слобожанщині з XVII ст.

На ярмарку ведуться торги сільгосппродукцією (овочами та фруктами, живою рибою та птицею, поросятами), а також м'ясною і молочною продукцію. У продажу на ярмарку — хлібобулочні і кондитерські вироби, мед, безалкогольні напої, крупи і цукор. Представлені також непродовольчі товари народного споживання: парфуми, миючі та фармацевтичні засоби, швейні та трикотажні вироби, одяг, взуття, товари для дому, будівельні матеріали, побутова техніка, композиції з квітів, вироби майстрів народної творчості.

На експозиціях районів відвідувачі та учасники ярмарку можуть скуштувати страви слобожанської кухні, куліш, вареники, млинці, шашлики та інші страви. Біля кожної експозиції районів і міст області в перші дні роботи ярмарку відбуваються театралізовано-концертні програми. Свою майстерність демонструють фольклорні колективи, вокалісти, хореографи. Традиційно на ярмарку працює Місто майстрів, де можна подивитися і придбати вироби з усіх районі і міст України.

Традиція проведення ярмарок на Слобожанщині започаткована в другій половині XVII ст., відразу після заселення м. Харькова, проведенням з ініціативи козацьких отаманів і дозволу царя щорічного ярмаркового з'їзду на Пречисту (15 серпня).

У XVIII ст. в провінціях Слобідської України, центром якої був Харків, за рік вже проводилося 241 ярмарок. Значимий вклад у розвиток торговельних відносин привнесли великі харківські ярмарки — Хрещенська, Троїцька, Успенська та Покровська, які тривали 17-20 днів.

Великий ярмарок (Успенський) влаштовувався у Харкові щорічно, починаючи з 1659р., звичайно він проходив із 15 серпня по 1 вересня. У 40-50-х роках ХІХ ст. Успенський ярмарок став одним із найбільш значних у Російській імперії.

Історичну традицію проведення великомасштабного щорічного ярмаркового заходу було відроджено на Харьківщині в 2000 р. за ініціативи тоді голови Харківської облдержадміністрації Євгенія Кушнарьова.

       Сорочинський ярмарок.

Місце проведення: Село Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області

Дата проведення: серпень щороку

Сайт ярмарку: http://www.yarmarok.poltava.ua/

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. Уже в 40-х роках XIX ст. тут діяло 12 тисяч ярмарків, в тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки великий земляк — український і російський письменник Микола Васильович Гоголь. Саме тут, у будиночку, який на початку XIX ст. належав відомому тоді на Миргородщині лікареві М.Я.  Трохимовському, і народився майбутній письменник. Про це нагадують експонати Великосорочинського літературно-меморіального музею М.В.  Гоголя, який веде свій початок з 1929 року, та пам'ятник письменникові перед фасадом приміщення музею.

У часи М.В.  Гоголя поселення мало статус містечка. У давнину воно ще називалось Краснопіль, а з 20-х років Х V ІІ ст. вже відомо під назвою Сорочинці.

У своєму першому творі з циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832 рр.), які принесли М.В.  Гоголю велику популярність, письменник широко проявив і велику любов до України, і глибоке знання скарбів української народної творчості та своєрідність побуту свого народу. В повісті «Сорочинський ярмарок», що є складовою частиною «Вечорів на хуторі біля Диканьки», Микола Васильович відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу, майстерно поєднавши все це з великим гумором.

Ось М.В.  Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку ХІХ ст.: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот… вісімсот… Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.

Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій та підприємств — торгових та виробників не лише з Полтавщини, але й з багатьох інших областей України, з-за кордону.

З серпня 1999 року, згідно з указом Президента України, Сорочинський ярмарок має статус національного.

День вишивальниці і ткалі в Пирогові.

Місце проведення: Музей народної архетектури та побуту (Пирогово). Адреса: м. Київ, с.Пирогово.  

Дата проведення: червень або липень щороку.

Сайт музею: http://pyrohiv.at.ua/

Свято було започатковане у середині 1990-х рр. етнографом Музею Л. Г. Орел, а пізніше продовжене І. І. Несен. У ХІХ ст. українські селянки виготовляли різноманітні інтер’єрні тканини, елементи одягу тощо. При цьому використовувались різноманітні прийоми узорного ткання на двох, чотирьох і більше поножах. Вишивальних швів в Україні минулих століть налічувалось понад 100.

Це своєрідний з’їзд українських рукодільниць, на який майстрині з різних куточків України привезуть свої ткані і вишиті творіння. Тут можна побачити та придбати сорочки, вишиванки, очіпки, рушники, килими, килимові ляльки, ляльки-мотанки, сумки, краватки, намисто, картини тощо. Це насамперед ручна робота з безліччю українських символів. Крім того, майстрині поділяться секретами своєї майстерності з усіма охочими. Ви також зможете випробувати себе у якості ткача або ткалі, адже на виставці буде представлена працююча модель старовинного ткацького верстата.

Фольклорно-мистецьке свято «В Борщівському краї цвітуть вишиванки». 

Місце проведення: м. Борщі́в Тернопільської обл.

Дата проведення: вересень щороку

Сайт: http://borshchivfest.at.ua/

Фестиваль "В Борщівському краї цвітуть вишиванки" започаткований у 2007 році Борщівською РДА. У його рамках відбувається фестиваль борщу "Борщ'їв".

На фестивалі можна знайти сорочки, елементи національного костюма: камізельки, фартушки, а ще є обруси, рушники тощо. На цьому фестивалі гості мають нагоду оглянути чималу музейну експозицію. Проводяться виставки сучасного вишиття та вишиття з бабусиних скринь з різних сел району. На ці фестивалі запрошуються відомі українські народні артисти.

Унікальною особливістю фестивалю є проведення у його рамках фестивалю борщу «Борщ’їв», який відбудеться тільки на Борщівщині. Кожне село регіону представлятиме на розсуд та смак відвідувачів власний тип борщу – усього близько 50 видів із 69 сел району. 

Борщівщина – унікальний край, особливістю якого є сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візиткою краю. Борщівська вишивка є унікальним і неповторним народним мистецтвом. Вона відома не лише в Україні, але й поза її межами. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська, як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

Як розповідає давня  легенда, домінуючий чорний колір вишиття пов'язаний  з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVIIстоліттях  Борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і кримських татар. Вороги  безжально спустошували і грабували у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими оборонцями і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками…І клятву виконали обіцянкою. Звісно, вишивальні традиції збережено й нині. Та особливу цінність має колишня, бабусина й прабабусина, сорочка. Вона цінується і в Україні, і за кордоном. Відома як «борщівська бавовняна сорочка», шита «по рукавах». Найголовнішими її ознаками є біле домоткане, здебільшого конопляне, полотно, простий крій і густий, тугий візерунок; вишиття грубою вовняною ниткою – «чорною бавовною».  Саме жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30-х роках минулого століття, були останнім поколінням пов’язаним  дивною, але благородною.

При всій  різноманітності борщівських вишиванок, адже  практично не зустрічається двох абсолютно однакових, існувала чітко  вироблена тридільна система  розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита – уставка, під нею – морщинка, тобто піду ставкова  смуга  вишивки, і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) мала конкретні назви.За орнаментами і кольорами можна було впізнати, з котрого села дівчина чи жінка. Так, наприклад,  у  селах Ниврі, Кривчому, Гермаківці, крім чорного, у вишивках був синій колір, у Борщеві, Стрілківцях, Іване-Пустому – фіолетовий, у Юр'ямполі,  Шишківцях, Королівці – вишневий, у Шупарці – зелений.